Село на нашій Україні, Неначе писанка село...

ЦЕРКВА CВЯТОГО МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ

Поява першого Храму на Замчищі пов’язана  з перенесенням центру поселення із Ладівки – на Замчище. За спогадами старожилів, які передаються з вуст в уста, і церква була перенесена з Ладівки. Загалом, відомий етнограф О.Кольберг у своїй праці «Покуття» пише, що «традиція говорить про 12 церков, які в сиву давнину існували у Чортівці». Церкву завжди зводили в найгарнішому та найбільш почесному місці: на Ладівці, Замчищі, Мигивках. За даними з люстрації 1661–1665 рр., у 1661 на Замчищі діяла церква (назва не вказана), в якій служив один священик, а її патроном був князь Чарторийський.  Згідно з тогочасним законодавством, власники сіл повинні були фінансово сприяти релігійним громадам.

Існування церкви на Замчищі підтверджує і інвентар 1720 р. За версією Б. Купчинського, у ХVІІІ ст. нова церква на Замчищі була побудована на кошти магната Миколи Потоцького і названа ім’ям однойменного святого – Церква Святого Миколая Чудотворця. За переказами, коли Микола Потоцький їхав із Обертина до Городенки, в Обертинській долині на нього напали розбійники. Він вирвався й тікав через Чортовець. Дорогою, саме біля Замчища, в нього спіткнувся кінь. І він сказав: «Святий Антонію, врятуй мого коня, а я тут збудую церкву». І сталося диво… Загалом, магнат Микола Потоцький, як ніхто інший, своєю меценатською діяльністю спричинився до розвою будівництва храмів: від 1740 до 1770 року в усіх селах Городенківського повіту, у т. ч. і Чортівці, за його фінансової підтримки відбудовуються або споруджуються нові українські церкви. У Генеральній візитації церков 1754 р. однокупольна церква св. Миколая Чудотворця значиться як міська. Тут маємо ще одне документальне підтвердження статусу Чортівця як містечка у ХVI–ХVІІ cт. де-юре і де-факто впродовж століть подальшого історичного поступу.  До 1743 р. у храмі служив о. Павло, у 1744–1754 рр. – о. Василій Борисевич.

  У 1784 році на Замчищі була побудована нова теж дерев’яна церква, але на мурованих фундаментах, вкрита ґонтовим дахом (оскільки попередня дерев’яна церква була доволі низька та на дубових підвалинах).  У 1838 р. була змурована й дзвіниця, яка стоїть і нині біля храму. Коли в 1795 р. згоріла церква Св. Тройці (до відкриття в 1820-х роках мурованої однойменної церкви), церква Св. Миколая стала матірною 10.06.1834 відбулася канонічна візитація церков Св.Миколая та Св. Тройці митрополитом та кардиналом Михайлом Левицьким, який освятив в обох храмах антимінси.

Сотрудниками парафії с. Чортовець та священиками в Церкві Св. Миколая у ХІХ та на поч. ХІХ ст. служили: о.Ілля Борисевич, о. Іван Вахалович, о. Іоанн Дворянин, о. Олександр Левицький, о. Ілля Котов, о. Василь Глібовицький, о.Діонізій Билинський, о. Михайло Совяковський. Молодий священик Іван Плешкан (1866–1902) – поет і приятель Василя Стефаника – служив на парафії з 1897 р. Завдяки його старанням, у 1902 р. була заснована в Чортівці читальня «Просвіти». Похований у с. Чортовець (помер раптово  на Йордан у віці 35 років). Отець Юліан Дворянин спричинився до заснування при храмі Богослужебних фундацій та в 1904 р. виклопотав у Станиславівській єпархії дозвіл на будівництво нової церкви Св. Миколая, оскільки стара церква своєю площею вже не задовольняла потреби громади, і до того ж перебувала вже в аварійному стані.

У 1904–1906 рр. за кошти громади села та при фінансовій допомозі Станиславівської єпископської консисторії та місцевої поміщиці Каєтани Лукасевич велось будівництво нової церкви на  Замчищі. У 1906р. у Чортівці відбулась знаменна подія – було завершено будівництво та освячено Станиславівським єпископом Григорієм Хомишиним нову, у формі хреста, дерев’яну, з п’ятьма куполами, вкриту бляхою церкву (за проектом видатного  архітектора  і громадського діяча, творця новітнього національного стилю в сакральному будівництві Галичини Василя Нагірного). Ця церква, повна назва якої  – Церква Перенесення Мощей Св. о. Миколая, стала матірною. Більшість п’ятибанних церков були муровані та поставали в містах і містечках. Поява в Чортівці на Замчищі дерев’яного п’ятибанного храму є цікавою не тільки з архітектурної точки зору, а ще раз підтверджує де-факто його колишній статус містечка. П‘ятиверха дерев’яна церква представляє собою рідкісний тип храмових споруд. Церква вже відзначила і свій столітній ювілей, і продовжує діяти й захоплювати своєю намоленістю, легкою архітектурою, божественними променями світла, які переломлюються через вітражі храму. У церкві збереглися рукописне старовинне Євангеліє, ікона Миколи Чудотворця ХІХ ст. (автор невідомий, олія, полотно 100х55 см), іконостас к. ХІХ ст. (полотно, дерево) роботи знаного в Україні та за її межами різьбяра-будівничого, за висловом етнографа Володимира Шухевича, «різьбяра від Бога» – Василя Турчиняка. Рішенням Івано-Франківського облвиконкому від 18.06.1991 церква як сакральна пам’ятка архітектури Городенківщини взята під охорону держави та їй присвоєно охоронний номер – 698. Парохами в храмі служили в 1906–1924 рр. – Алойзій Олесницький, 1924–1934 рр. –Ігнатій Волчук, 1934–1935 рр. – Володимир Рогужинський, 1935–1938 рр. – Василь Малкович.

Отця Алойзія Олесницького академік В.Качкан назвав одним  із апостолів науки, правди й честі, адже не було в Чортівці жодної національної справи, жодної української інституції, у якій би о. Алойзій не брав участі. Він і очільник Братства тверезості, читальні Пресвятої Діви Марії, катехит, член „Просвіти”, засновник „Сільського господаря”, „Рідної школи”, кооперативу „Союз рільничий” тощо. Своєю невтомною діяльністю отець Алойзій здобув великий авторитет і повагу серед жителів Чортівця й довколишніх сіл. Церква завжди була вщерть заповнена вірними. І.В.Паньків у своїх спогадах писав: „У церкві збиралось до двох тисяч людей… Вбився мені в пам’ять такий величавий спів всіх людей, здавалося, церква тряслася від того співу”. Із 1905 року о. Алойзій – член Повітової ради та інспектор Надзірної ради шкільництва; з 1906 р. – шамбелян Митрополичої консисторії (відзначений крилошанським хрестом), радник єпископської консисторії та соборний крилошанин Станиславівської капітули. Із з ініціативи о. Олесницького в селі у 1914 р. був збудований гарний на зразок Канівського пам’ятник до 100-річчя народження Шевченка (знищений у часи радянської влади). Активним була його громадська діяльність у часи ЗУНР. Трагічна доля родини Олесницьких є зразком жертовного служіння своєму народові. Останнім довоєнним греко-католицьким священиком у церкві Святого Миколая був у період 13.10.1938–01.07.1942  о. Роман Григорій Ріпецький (до 1938 р. він служив із 1924 р. другим місто-деканом Станиславівським, а з 1935 р. – орд. шкільний комісар по селах Тлумацького повіту). Отець Роман Ріпецький до кінця життя так і залишився неприєднаним священиком – вірним УГКЦ, як і о. Віктор Райд – парох храму та громади Чортівця в 1944–1945 рр.

У 1946 р. парафіяни храму не приймали призначених єпархією Російської православної церкви священиків, і храм на протязі 2–3 тижнів стояв зачиненим, оскільки громада не визнавала рішення Львівського псевдособору про  т. зв. «об’єднання».  У партійних же документах за 1946 р. зазначалось:  «У селі Чортовець піп відмовився від прийняття християнської віри і церква не працює». Цитата вражає кричущим незнанням або швидше свідомим перекручуванням факту приналежність греко-католицької конфесії до однієї з найбільших світових релігій – християнства. Більше того, саме греко-католицизм є унікальним об’єднавчим пагоном християнства. Тільки під загрозою зняття з реєстрації релігійної громади загалом наші односельчани змушені були поступитися в 1946-му. Уповноваженим Ради в справах православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Станіславській області 01.11.1946  було офіційно зареєстровано «приходську громаду Св. о. Миколая в селі Чортовець». Але храм св. Миколая таки відіграв свою роль духовного центру для вірних як Чортівця, так і для інших населених пунктів, у цьому мороці атеїзму. У радянський період більшість наших односельчан, у тому числі працівників різних інституцій влади, насправді залишались віруючими, намагались виконувати й необхідні релігійні обряди. Чортівчани вдома мали ікони, відзначали  релігійні свята, окремі брали й шлюб, практично 100% новонароджених дітей таємно хрестили, і всі похорони відбувались по-християнськи.  Навіть більше того, в село приїжджали робітники й службовці, студенти з інших сіл, районів і областей, з метою виконання релігійних обрядів.  Парохи: з 1946 р. – о. Зіновій Калинчук; 1953–1962 рр. – о. Василь Дзьомбак (випускник Станиславівської духовної семінарії, висвячений у сан єпископом Григорієм Хомишиним, настоятель  церков Перенесення Мощей Св. о. Миколая і церкви Пресвятої Тройці в Чортівці); 1962–1978 рр.  – о. Микола Андрушко (уродж. Львова, випускник Львівської Богословської академії); 1978–1979 рр.– отець-протоієрей Василь Стадник (згодом декан Тлумацького району та канцлер Івано-Франківської духовної семінарії, УАПЦ); 1990–2009 рр. –  о. Степан Мойсей, який 20 років невтомно ніс пастирську службу в Чортівці. З 2009 р. й нині в церкві Св. Миколая (із 2010 року УПЦ КП, з 2019 р. – ПЦУ) служать два священики: о.Василь Калин та о. Володимир Молявчик, магістр богослів’я.

Здійснено капітальну реконструкцію церкви Св. Миколая: перекрито дах і оновлено куполи, зроблено зовнішню реставрацію та капітальний ремонт фасаду, впорядковано територію навколо церкви, зроблено внутрішній ремонт та повністю оновлено внутрішній розпис (художник-реставратор І. Іваночко). 19.12.2015 парафію з архіпастирським візитом відвідав Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан та відбулось урочисте освячення внутрішніх розписів. Храм є осердям єдиної чортовецької громади, окрасою всього Чортівця та, без сумніву, невід’ємною часткою кожного із мешканців, незалежно від конфесії. Життя однієї української громади підтверджує: будує вона не УГКЦ, УАПЦ, УПЦ КП чи ПЦУ а Українську Церкву та храм у душі кожного з її вірних.